Верников Марат Миколайович – відомий український вчений і викладач в галузі філософії, доктор філософських наук (1981), професор (1984), Заслужений діяч науки і техніки України (1999), академік Української академії політичних наук (2002), завідувач кафедри культурології філософського  факультету ОНУ (2003), голова спеціалізованої вченої ради Д41.051.09 Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова  по захисту докторських дисертацій з філософії (2002). Працює в Одеському національному університеті ім. І.І.Мечникова з січня 1999 року спочатку професором кафедри філософії природничих факультетів. За вагомий внесок у створення філософського факультету нагороджений Почесною грамотою голови Одеської обласної державної адміністрації. Є одним із засновників філософського факультету, кафедри культурології і докторської спеціалізованої вченої ради.
Народився Марат Миколайович 25 червня 1934 року в с. Щербинівка, нині місто Червоноармійськ, Донецької області.
Марат Миколайович розповідає: "Виховала мене матір, яка виросла в багатодітній сім’ї шахтаря, загиблого в шахті. Але завдяки демократичній освітянській політиці радянської влади, закінчила в Одесі медичний робфак і продовжувала навчання в Одеському і Київському медичних інститутах. Страхіття німецько-фашистської окупації пережили під м. Маріуполем і в самому Маріуполі, де мати брала участь в партизанському русі.  У 1946 році її було скеровано Наркомздравом у Львівську область, де проживали спочатку в одному з районів, а потім у м. Львові".
Тут Марат Миколайович закінчив середню школу (1952), а потім - з відзнакою юридичний факультет Львівського державного університету (1957), працював у радах народних депутатів. Закінчив аспірантуру у відділі філософії Інституту суспільних наук при Львівському державному університеті ім. І.Франка (1964-1967), захистив кандидатську дисертацію з філософії, працював в Лісотехнічному інституті, в якому створив і очолював кафедру філософії, навчався в докторантурі (1969-1974), від 1974 до 1997 працював в Інституті суспільних наук АН України (зараз Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України) завідуючим і провідним науковим співробітником відділу філософії.
В непростих умовах цього регіону, коли у 90-х роках для багатьох філософських кадрів виникла нелегка ситуація, організував групу філософів і разом з ними утворив на початку 1992 року  Львівську філософську спілку „Cogito”, яку очолив як її голова, а з січня 2001 року як її Президент. В 1994 року обійняв посаду директора Інституту філософії, логіки і соціології, створеного за його ініціативою Львівською філософською спілкою. Від 1997 року очолює журнал „Філософські пошуки”(створений за його ініціативою), якого видано 25 номерів. Ініціатор утворення у 1997 році і президент Української асоціації філософських спілок Одночасно є співзасновником Філософського фонду України, співзасновником і академіком української Академії русистики, почесним академіком академії історії та культури євреїв України імені Шимона Дубнова. На одній з міжнародних наукових конференцій у Польщі проф. Вєрніков М.М. виступив з ініціативою створення Міжнародного товариства філософів слов'янських країн. Він є членом редколегії часопису філософів слов'янських країн „Софія” (Жешув, Польща), а також редколегії наукового квартальника „Шкісе гуманістичне” (Ольштин, Польща), заступником редактора серії "Філософія" Віснику Одеського національного університету, членом редколегії наукового часопису „Перспективи” (Одеса) ті ін.
Ініціатор проведення і організатор багатьох наукових конференцій з філософії і історії філософії. У 1967 році була проведена у Львові перша  міжнародна  наукова конференція з історії філософії України, на якій були присутні П.В.Копнін, В.І.Шинкарук, філософи майже з усієї України, інших республік Радянського Союзу: з Казахстану, Грузії, Білорусії (у тому числі директор Інституту філософії і соціології Є.М. Бобосов та ін.), з Москви, Ленінграду та ін. У 1977 році – проведено наукову конференцію разом з Інститутом філософії АН УРСР (академік В.І.Шинкарук) і Академією суспільних наук при ЦК КПРС (член-кор. АН СРСР М.Т. Іовчук). У 1995 році з ініціативи проф. Верникова М.М. була проведена Львівською філософською спілкою „Cogito” спільно з Інститутом філософії ПАН і Варшавським університетом міжнародна наукова конференція, присвячена 100-річчю Львівсько-варшавської філософської школи. За час його роботи в Одеському національному університеті з ініціативи професора Верникова М.М. відбулось 10 міжнародних і Всеукраїнських наукових конференцій, в тому числі присвячених філософським проблемам гуманізації освіти в Україні (травень 2002), розвиткові філософських і культурологічних ідей в Україні в контексті світового соціокультурного процесу (травень 2004). Остання конференція проведена спільно з Львівським університетом „Ставропігіон” у Львові і Одесі. Проведена міжнародна наукова конференція, присвячена 120-річчю видатного українського і польського філософа, психолога і педагога академіка Степана Балея, яка відбулася у 2005 році у Львові і Одесі зусиллями філософського факультету Одеського національного університету спільно з Львівським Науково-практичним центром Інституту психології і педагогіки АПН України і університетом „Львівський Ставропігіон”.   
Наукова спеціалізація: історія філософії (насамперед, вітчизняної і польської) та соціальна філософія. У 1964 році започаткував в Україні  фундаментальне вивчення Львівсько - варшавської філософської школи, дослідив історію її виникнення і розвитку. На відміну від  погляду на неї як на логічну школу, що панував в філософії у радянський період, запропонував і всебічно обгрунтував її трактування як філософського напрямку, розкрив її ідейно-теоретичні джерела, єдність  концептуальних засад і місце у вітчизняній та світовій філософській думці. Відносячи її  в цілому до сцієнтистсько–аналітичних рухів, одночасно сприяв утвердженню широкого погляду на неї, чим започаткував в країні багатопланове вивчення її доробку, спрямоване на дослідження її загально – філософської платформи, внеску її представників (окрім логіки і методології науки) у психологію, педагогіку, етику, естетику і інші галузі знань. Висвітлив характер і основні напрямки польської філософії кінця ХІХ – першої третини ХХ століть, її розвиток у зв’язках з українською філософією цього періоду, започаткував в Україні фундаментальне вивчення поглядів видатного українського і  польського філософа, психолога і педагога академіка Степана Балея, створив першу повну бібліографію його праць і розпочав перше українське академічне видання Зібрання праць С. Балея у 5 томах і 2 книгах. Дане видання, здійснення якого пов’язане з великою дослідницькою працею, започатковує в Україні новий науковий напрям, що синтезує персоналістсько–екзистенціальний філософсько–світоглядний погляд (з елементами номіналізму і антропологізму) з психологічним підходом у теорії і практиці педагогіки і виховання. В історії української філософії ХІХ – ХХ століть досліджує гуманістичні тенденції персоналістсько–екзистенціального спрямування.
У цьому ж ключі розглядає і соціальну філософію. Запропонувавши, на протилежність лінійним уявленням, новий, релятивно–інтентний критерій історичної типології суспільств, який бере за основу співвідношення суспільства і конкретної людини, виділяє соціоінтентний і гомоінтентний типи суспільств, культур і цивілізацій. Вважає, що у попередній історії переважно панував соціоінтентний принцип, і тому класична соціальна філософія виражала погляд зовнішнього суспільства і слугувала його описові. Глобальна криза суспільства ХХ століття є проявом історичної вичерпаності соціоінтентного принципу і  повороту до суспільства гомоінтентного типу. На відміну від класичної соціальної філософії, пропонується екзистенціальна соціальна філософія, яка, на думку автора концепції, є адекватним теоретичним описом нового суспільства, особливо екзистенціальна онтологія. Опублікував 152 наукові праці.