Сумченко І.В.
Sumchenko I. V.
Філософсько-історична концепція М.Я.Данилевського.
Danilevsky’s philosophical and historical conception. // Матеріали міжнародної наукової конференції «Людина. Світ. Культура. Актуальні проблеми філософських, політологічних та релігієзнавчих досліджень», 2005. -  Вісник КНУ ім.. Т.Г. Шевченка. – С.34-35.

Серед відомих соціальних мислителів Росії ХІХ століття одне з перших місць займає Микола Якович Данилевський. Народившись в родині генерала, навчаючись в елітному Царськосельському ліцеї  (щоправда, покинувши його заради навчання в університеті) та отримавши ступінь магістра ботаніки після закінчення фізико-математичного відділення Петербурзького університету, він був заарештований по справі гуртка М.В. Буташевича-Петрашевського, що докорінно змінило його життя. Після піврічного перебування  в казематах Петропавловської фортеці М.Я. Данилевський був висланий із столиці, і решта свого життя служив у провінції.
Завдяки своїй головній роботі “Росія та Європа. Погляд на культурні і політичні відносини слов’янського світу до німецько-романського” Микола Якович відразу увійшов до кола інтелектуальної еліти того часу. У цій книзі Данилевський намагається подолати хибні, на його думку, попередні теорії, які розглядали історію як поступовий всесвітній рух до прогресу. Такі погляди роблять можливими, як підкреслює російський мислитель, виправдати теорію про зверхність одних класів, народів та недоразвинутість інших. Критерієм такого розподілу виступають абстрактні загальноприйняті поняття про суспільний устрій, моральні норми і т. і. Навіть більше: існуюча точка зору обґрунтовує тезу про універсальну закономірність світу – закон дисгармонії і боротьби. На думку ж Данилевського, всесвіт побудований на ідеї гармонії, узгодженості і краси. Отже, основна закономірність розвитку світу – упорядкованість і гармонія. Різні типи людської організації демонструють різноманітність світу, його варіативність, а не сходинки до єдино можливого найдосконалішого етапу розвитку.   
Данилевський також заперечує поділ людської історії на періоди і пропонує поділити її на культурно-історичні типи “як самостійних, своєрідних планів релігійного, соціального, побутового, промислового, політичного, наукового, художнього, одним словом, історичного розвитку” (Данилевский Н.Я. Россия и Европа. Взгляд на культурные и политические отношения славянского мира к германо-романскому. – М.: Книга, 1991. – С.85). Причиною, яка привела російського мислителя до концепції культурно-історичних типів, крім суперечливості концепції однолінійного історичного прогресу, виступає також протиставлення Заходу і Сходу, яке тлумачилось багатьма дослідниками того часу як протистояння світу цивілізації світу варварства.
Носіями цих культурно-історичних типів є природні групи людей, які склалися стихійно. Кожен культурно-історичний тип має свої, притаманні тільки йому специфічні риси розвитку. Подібно до рослинного світу, культурно-історичні типи не мають спільної долі, а їхня своєрідність визначається природними та етнографічними факторами. Життя кожного культурно-історичного типу Данилевський порівнює з життям біологічного організму. “Хід розвитку культурно-історичних найближче уподібнюється тим багатолітнім одноплідним рослинам, у яких період росту буває невизначено довготривалим, але період цвітіння та плодоношення – відносно коротким і вичерпує раз назавжди їхню життєву силу” (Там само. – С.92).Після занепаду культурно-історичного типу народ, що створив його, стає “етнографічним матеріалом” для нових культурно-історичних типів. Микола Якович виокремлює 10 самобутніх культурно-історичних типів в історії людства та дві цивілізації, які загинули внаслідок ненасильницької смерті і у зв’язку з цим не мали змоги завершити свій розвиток.
Всі виділені культурно-історичні типи, на думку Данилевського можна зарахувати до так званих “позитивних діячів в історії людства”. Однак існують і негативні, які руйнують цивілізації, що мають позитивний потенціал. Окремі культурно-історичні типи доповнюють один одного. Якщо культурно-історичні типи існували вічно, то можна було б говорити про виникнення загальнолюдської історії та культури, але внаслідок того, що вони всі гинуть, загальнолюдської цивілізації не існує і не може існувати.
Данилевський аналізує також проблему спадкоємності людських цінностей, питання взаємодії між народами. На його думку можна виокремити три способи, три види взаємодії: пересаджування за допомогою колонізації, щеплення та удобрення. Третя форма є єдиною плідною формою взаємодії, коли молодий народ отримує можливості розвивати власні задатки, виступаючи спадкоємником існуючих на цій території культури або отримуючи додаткові засоби для свого культурного становлення. Разом з тим Микола Якович виступає проти місіонерської місії сильних народів, бо найчастіше це прихована колонізація.
Найбільш відомими  опонентами ідеям Данилевського виступили: Кареєв М.І., Соловйов В.С. та Сорокін П.О., прихильниками ж і послідовниками були: Леонтьєв К.М., Страхов М.М., серед західноєвропейських дослідників – Шпенглер О. та Тойнбі А.
Данилевський один з перших запропонував метод вирішення культурологічних і історіософських проблем в союзі з етнографією, грунтуючись на природничонаукових фактах, та на основі аналізу цих фактів внести в філософію історії ідею “природної системи”. Намагання поєднати такі підходи робить концепцію Данилевського надзвичайно суперечливою, однак достатньо оригінальною.