Живопис мерехтливих фарб

Абстрактні композиції Василя Сада є, так би мовити, естетизаціями перетворень світла, що відбуваються у безлічі його взаємодій із формами навколишнього світу. Для цього мистця світло стає тою магічною силою, яка у буквальному розумінні та вочевидь є здатною удосконалювати красу буття, оживлюючи все навкруги.

Звичайно свої твори автор принципово не називає словами, позначаючи їх тільки нумерацією. Він вважає, що процес сприйняття картини повинен відбуватися у максимально вільних умовах: щоб, занурюючись у суто живописну поетику, глядач міг індивідуально розширювати горизонти інтерпретування твору. Отже, які образи та світи викликають в нас роботи майстра?

Смарагдова товща моря, у якій, ніби своєрідні акценти, виникають згущення червоно-коричневих чи приглушено-зелених водоростей, блискучі тільця маленьких рибок та міріади діамантових розсипів планктону(Композиція ХХХІI, 2003).

Гаснуче вугілля ватри. Раз від разу з усією силою спалахує його вогненна пристрасть та прориває лілову темряву ночі зльотами своїх світляків. А над ними – похмуро схилились величезні постаті смерічок та кружляють у несамовитому поганському танку “тіні забутих предків”(“Ватра”, 2000).

А ще влітку, буває у причорноморських степах дуже короткий за тривалістю час, коли можна побачити надзвичайне – до потрясіння дивом – перетворення поля: багатющі за відтінками зеленого різноманітні трави та квіти раптом вкриваються щільним білосніжним простирадлом. Це назустріч південному сонцю розкриваються парасольки деревію, що потужними хвилями захоплюють увесь простір навкруги і лише де-не-де ”прориваються” рожево-малиновими стежками чи плямами з дрібних гронок духмяного горошку (Композиція ХVIІ, 2001).

Іноді ледве вловиму пульсацію життя відчуваєш у світлі, що золотими струменями ллється крізь тріпотіння ажурного листя, створюючи на землі примхливі гризайлеві візерунки тіней (Композиція ХХХ, 2005).

Та ось вкрите інеєм вікно – яскраво-блакитне на тлі сліпучо-білого снігу. Неймовірно витончено прорисоване кристалічними рисочками та зірками, які несподівано виблискують іскрами веселки (Композиція ХХХІ, 2006).

Сутінки, дощ, коливання слабких відблисків ліхтарів... заворожуючи тихими ритмами, вони мимоволі затягують нас у таємниці глибокої ночі (Композиція ХХIІ, 1995).

А може це вишукана краса кольорової та текстурної гармонії нефриту, яшми чи кварцу, що саме завдяки світлові стає такою підкреслено виразною (Композиції ХІІ, 1998; ХХVІ, 2004; XXVII, 2004)?

Продовжувати цю низку можна тривалий час, але очевидно те, що світло, його колізії з кольорово та фактурно різноманітною поверхнею є намаганням висловити оригінальною художньою мовою враження, уявлення, згадки про зворушливу таїну навколишнього світу, яку так самобутньо відчуває митець.

До речі, творчий доробок Василя Сада складається не тільки з абстрактних робіт. Іншою важливою складовою його художнього мислення виступає фігуративний живопис – пейзажі, як правило, імпресіоністичні за духом та технікою виконання.

Увага до природи у її мінливих станах створює характерні серії картин, що часто-густо є пов’язаними одним сюжетом. Така спрямованість на суб’єктивні виміри пейзажу, на його чуттєве відбиття цілком вкладається у програмні запити та винаходи як європейського імпресіонізму, так і розвинутої в Одесі традиції живопису “південноруських художників”. І якщо змістовно вони повертають майстра та глядачів до його, так званої, малої вітчизни, а саме Рівненщини, то характер передавання повітряного середовища, тонке нюансування кольорової гами споріднюють ці роботи із одеською школою.

Разом з тим ці, здебільшого туманні та сутінкові, ландшафти надають нових імпульсів щодо створення самобутньої абстрактної образності мистця, у яких, на мою думку, своєрідність його естетичного світогляду та виконавча майстерність виявляються найбільш виразно.

Вирішальною складовою в усвідомленні власної творчої манери В.Сада, безумовно, виступає безцінний досвід народної культури, передусім, мистецтва писанкарства, плетіння, вишивки, гаптування, різьбярства, килимарства. Особливу близькість автор відчуває до традицій лемків, які і серед інших західноукраїнських народностей славляться вишуканістю та високою декоративністю своїх промислів. Придивляючись до унікальних, ніби-то підкреслено рукотворних, картин цього майстра, пригадуєш усі ці численні техніки та принципово різні засоби роботи з тканиною, деревом, корою чи очеретом. Та дивуєшся, як природно вони формують пластику рельєфу, кольорову та лінійно-графічну взаємодію елементів полотна.

З іншого боку, укоріненість творчого підходу цього художника у глибинах народного мистецтва надає його абстракціям особливу смислову навантаженість, а саме формат буттєвості, споконвічності, архетипової усталеності. Так, наприклад, це стосується форми квадрата чи трохи витягнутого за горизонталлю прямокутника (пригадаємо загальний вид та параметри хустин чи килимів), яка підсвідомо повертає нас до архетипу землі, стійкої константи матеріальності, що з прадавніх часів складає підґрунтя людського існування у цьому світі. В той же час цей символ у роботах майстра збагачується і новим індивідуальним тлумаченням. Як світло завойовує простір у темноти, так “розриви” пластично-рельєфних нашарувань прочитуються на цих картинах наче потужний рух світла, який, вступаючи у взаємодію з тим, що опиняється навкруги, перетворює його у безліч трансформацій та, нарешті, досягає основи. Буквально це і є першооснова рядна, де, придивившись уважніше, глядач може відчути та спостерігати ритми гранично простих хрестоподібних сплетінь нитей. В історії світової культури саме з цим образом неодноразово пов’язувалось символічне розв’язання пошуків смислу людського буття, розуміння першооснов світу взагалі. Таким чином, різноманітний “зміст” композицій включається у символічно насичену загальну структуру, і в такому прочитанні абстракції Сада сприймаються немов панорама дивовижного світу, що через дію світла – зовнішнього та внутрішнього – світла душі, відкривається нам у своїй неосяжній гармонії.

Віра Савченко, мистецтвознавець,

кандидат філософських наук